Image

“Я розучилась плакати”, – історія жінки – волонтера

0 Comments

Пані Світлана – волонтер з Марганця. До початку війни в неї було звичайне життя, як у багатьох українців. Жінка працювала в маркетингу, її чоловік – артистом цирку. В місті родину багато хто знає та поважає.

“Я любитель дружити, – жартує пані Світлана. Навіть через півроку війни жінка не занепала духом. – Ми не були активістами, але доля зараз така, що неможливо сидіти, склавши руки. Вже сім місяців без сну, без продиху”.

Почалось все з квартири жінки. В один момент вона зрозуміла, що треба рятувати людей і почала розселяти прямо в себе вдома переселенців. Її номер телефону швидко розійшовся людом і щодня почали надходити звернення про допомогу. В нагоді стала комунікабельність пані Світлани. Вона звернулась до міського голови міста Марганця, знайшла волонтерів-перевізників, почала співпрацю з Карітас Донецьк у м. Дніпро. Людей евакуювали з Бахмута, Лисичанська та Маріуполя. Кожній родині шукали житло, допомагали навести порядок. Жінка збилась з рахунку, скільки метрів шпалер вони переклеїли за весь час.

Пані Світлана уривками згадує історії порятунку. За більш, ніж півроку війни їх в пам’яті закарбувалось десятки. З болем в очах жінка згадує дітей, евакуйованих з Маріуполя. Коли волонтери годували малечу, всі діти відкладали половину порції. На запитання дорослих: «Навіщо ви так робите? Іжі достатньо!» діти відповідали: «А раптом потім не буде?».

Ще одна родина з двома малими дітками тривалий час переховувалась у підвалі. У найменшої дитинки, якій на той час було всього 1,5 місяці, у носику утворилась пліснява. Немовля екстрено почали лікували. Зараз дитинка почувається добре.

Тяжкі випадки були з літніми людьми. В деяких від пережитого горя не витримувало серце і, діставшись безпечного місця, старенькі помирали. Було врятовано багато людей з інвалідністю, які не можуть самостійно пересуватись. Двох з них жінка днями привезла у Кам’янське.

Через постійні обстріли знаходитись у Марганці небезпечно. Тому пані Світлана зі своїми підопічними знайшла прихисток у подруги Інни. У приватному секторі людям з інвалідністю більш комфортно та зручно, ніж у квартирі. Саме для них жінки прийшли отримувати гуманітарну допомогу.

Волонтерка продовжує займатись своєю діяльністю. Кілька разів на тиждень вона їздить в рідне місто та допомагає людям. Вона не втрачає оптимізму та дякує Богу, що зберіг її в найтяжчі моменти. Найбільше бажання жінки – перемога. І щоб цей жах більше ніколи не повторився.

На фото: пані Світлана (ліворуч) з подругою Інною (праворуч)

Categories: новини

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *