Щодня Кризовий центр благодійного фонду «Карітас Кам’янське» підтримує людей, які переживають складні життєві обставини. Як виглядає ця робота зсередини — розповідають Яна Серебреннікова та Світлана Гуляєва, фахівчині, які першими зустрічають тих, хто шукає підтримки.
Яна Серебреннікова працює кризовим консультантом, а Світлана Гуляєва — кейсменеджеркою. Обидві одразу тепло посміхаються і дивляться одна на одну, коли говорять про спільну справу.
Як ви прийшли в цю сферу і що мотивує вас працювати саме тут?
— Я працюю в «Карітасі» вже 7,5 років, — починає Яна. — Пройшла різні етапи: працювала у проєкті «Миробудування», де ми допомагали внутрішньо переміщеним людям інтегруватися у громаду. Тому напрямок Кризового центру для мене природній. Я дуже емпатійна людина і для мене допомога — це про емпатію. Це моє.
— Я з першого дня почала називати Яну своїм напарником, — сміється Світлана. — Ми справді дуже доповнюємо одна одну. Мене мотивує бажання допомагати людям, особливо у час війни. Мені важливо бачити результат: коли людина, яка була у відчаї, отримує підтримку і починає рухатися вперед.
З якими запитами найчастіше звертаються люди?
— Переважно люди просять гуманітарну допомогу: продукти, гігієнічні засоби, одяг, — розповідає Світлана. — Адже багато хто виїхав буквально у тому, що було на собі. А потім, коли закриваються базові потреби, відкриваються глибші: питання документів, житла, юридичного супроводу.
— Моє завдання як кризового консультанта — реагувати на ситуацію у перші 1–10 днів, — додає Яна. — Важливо зняти гострий стрес, задовольнити базові потреби, а далі — підтримати людину та стабілізувати її стан. Але головну роботу має зробити сама людина. Ми просто допомагаємо знайти ресурси всередині себе та інформуємо щодо можливостей вирішення проблем.
Яка різниця між кризовим консультантом і кейсменеджером?
— Після звернення на гарячу лінію ми фіксуємо запит і визначаємо, хто має працювати з людиною, — пояснює Світлана. — Якщо потрібне швидке реагування — це робота кризового консультанта. Якщо необхідна довша підтримка, до трьох місяців, підключається кейсменеджер.
Як виглядає супровід людини від першого звернення до завершення роботи?
— Спочатку людина отримує первинну консультацію, — каже Світлана. — Якщо бачимо, що потрібна подальша допомога, беремо її у супровід: складаємо індивідуальний план, визначаємо кроки. Підключаємо юриста, психолога, допомагаємо отримати гуманітарну допомогу (завдяки благодійникам). Іноді залучаємо компонент «Гроші на захист», зокрема на транспортування маломобільних людей, але тільки після оцінки потреб. Головне — не залишити людину наодинці з проблемою.
Які труднощі виникають у роботі?
—Найбільша проблема — коли люди не завжди сприймають інформаційну підтримку як допомогу, — зауважує Яна. — Якщо дали коробку продуктів — зрозуміло. А інформація, консультація здаються чимось абстрактним. Але продукти закінчаться через тиждень, а знання, бажання, навички залишаться і допоможуть вийти з кризи. Сьогодні матеріальна допомога є, а вже завтра людина має сама стати на ноги: поновити документи, знайти роботу, забезпечити себе.
—Ще одна проблема — гуманітарна залежність, — пояснює Світлана. — Деякі люди проживають у громаді вже кілька років і не шукають можливостей змінити ситуацію, бо звикли до постійної допомоги. Серед викликів також обмеженість ресурсів фонду.
Чи є історії, які особливо запам’яталися чи надихнули?
— У мене був випадок, який глибоко запам’ятався, — розповідає Світлана. — До нас звернулася родина: чоловік (ветеран війни), дружина-домогосподарка, і ще вони оформили опіку на онука. Жили в гуртожитку як внутрішньо переміщені особи, а чоловік мав серйозні проблеми зі здоров’ям. Під час розмови я запитала, чи жінці потрібна робота — і це виявилося дуже актуальним для їхньої сім’ї. Ми скерували її до фахівчині з напрямку «Гроші за роботу», а всю родину оформили у кризовий супровід.
Далі допомога тільки розширювалася: родині надали юридичні консультації щодо вирішення проблем із документами, а також психологічну підтримку. Згодом подружжя стало частиною команди волонтерів: під час заходів вони проводили майстер-класи для інших людей, які опинилися в складних життєвих обставинах. Зараз чоловік продовжує активно волонтерити, їздить у громади, підтримує інших та своїм прикладом надихає.
— Я маю багато таких історій, і кожна мені рідна, — ділиться Яна. — Бачити, як люди самостійно здобувають перемоги, а потім діляться цим зі мною — найбільше натхнення в моїй роботі.
Одна з таких історій — про родину переселенців із Маріуполя: чоловік, вагітна дружина й маленька дитина двох років. Вони приїхали до міста майже без нічого — лише з однією пачкою макаронів. Мали 12 тисяч гривень, яких вистачило тільки на оплату оренди квартири та послуг рієлтора. Усе інше втратили через крадіжку напередодні від’їзду.
— Ми одразу взялися допомагати: завдяки «Соціальному гардеробу» забезпечили їх одягом, небайдужі люди передали меблі, дитячий візочок, стільчик для годування, техніку, посуд, дитяче харчування, підгузки, засоби гігієни, — згадує Яна. — Дружині допомогли з переоформленням документів, знайшли безкоштовного барбера для чоловіка, безкоштовного стоматолога для неї. А ще я порадила їм звернутися за допомогою до місцевої громади через соціальні мережі — і люди відгукнулися: принесли продукти, іграшки, все необхідне.
Ці історії — підтвердження простого, але важливого правила: не варто боятися просити про допомогу. Адже іноді один такий крок змінює все життя.
Що б ви порадили людям, які переживають кризу? Як вас знайти?
— Не бійтеся звертатися за допомогою, — каже Світлана. — Дзвоніть на гарячу лінію «Карітас Кам’янське», і вас направлять до потрібного фахівця. Ми завжди поруч і допоможемо настільки, наскільки це можливо.
Проєкт «Багатосекторна допомога постраждалим від війни в Україні» реалізовано Caritas Ukraine та Карітас Камʼянське.
Ця допомога стала можливою завдяки щедрій підтримці американського народу.
#BHACaritasUkraine
#USAID
#CARITASUKRAINE
#Карітас_Камянське
#кризовий_консультант
#кейсменеджер
#наші фахівці
Tags: