Пані Валентина та пан Віктор Швеці — подружжя та справжні партнери у благодійному служінні.
Вони стали волонтерами благодійного фонду «Карітас Кам’янське» ще з початку повномасштабного вторгнення в нашу державу.
«Навесні 2022 року я відчула, що не можу залишатися осторонь. Треба було діяти — робити щось корисне і потрібне людям. До нашого міста прибували люди з небезпечних регіонів, які втратили все. Я відчула, що наш обов’язок – їх підтримати», – згадує пані Валентина.
Спершу пані Валентина долучилася до приготування гарячих обідів для внутрішньо переміщених осіб. Вона досі пам’ятає день, коли було найбільше людей — 240 осіб.
«Ми готували просто неба, на вогнищі. У «Карітасі» стояв великий стіл, за яким по черзі обідали люди. Вони йшли і йшли… Я не відчувала втоми, а навпаки – піднесення. Ми всі бачили вдячність, чули справжні історії».
Її чоловік Віктор приєднався до волонтерства через пів року. Спочатку допомагав частково, але невдовзі став активним учасником усіх процесів.
Пан Віктор розповідає:
«Вдома було багато розмов про страждання, які бачила моя дружина. Я зрозумів, що волонтери зараз дуже потрібні. Спочатку приходив час від часу. Ми носили величезні казани, варили їжу на вулиці… Але я досі пам’ятаю ту особливу атмосферу єднання та взаємопідтримки. Ми були потрібні, ми покращували життя людей».
Під час одного з таких обідів трапилась історія, яка залишила слід у серці пані Валентини.
«Ми як завжди приготували смачну їжу та частували людей. Побачивши дитину, яка відмовлялася їсти, ми разом почали пояснювати, вмовляли: «дивися, це ж смачне, з вогнища». І тоді вона прошепотіла: «Ми у своєму місті теж готували їжу на вогнищі… дуже довго…» Цю дитину і досі пам’ятає кожен. Для нас це була просто каша з вогню, а для неї — спогад про руїну, про страх та розпач. Ми тоді дуже глибоко відчули, наскільки ці люди зранені… І як важливо бути обережним, людяним, теплим у кожному слові», – зі сльозами на очах ділиться пані Валентина.
Сьогодні, коли більшість ВПО вже адаптувалися, родина Швеців продовжує служіння. Раз на тиждень подружжя допомагає, готуючи обіди в «Карітасі», передаючи частинку себе тим, хто досі потребує підтримки.
«Зараз ми підтримуємо допомогою у вигляді гарячих обідів тільки осіб найвразливіших категорій населення. Але ці обіди — наш спогад і наше продовження. У нас багато світлин і ще більше теплих спогадів», – згадує чоловік.
«Найважливіше — що ми були разом у найтяжчі моменти. Мій чоловік — не просто партнер, він мій друг, підтримка. І я щиро тішуся, що поруч зі мною така людина», – додає жінка.
В нашому фонді дуже поважають подружжя Швеців. За свою невтомну працю та відданість вони неодноразово були відзначені подяками й грамотами. Їхній досвід і служіння стали прикладом для багатьох нових волонтерів.
«Ми просто жили так, як вважаємо за потрібне. Але те, що це надихає інших — дуже цінно. Це означає, що наша справа — жива і потрібна, а добро, яке живе у серці, знаходить шлях до інших сердець», – підсумовує пан Віктор.