Катерина Косенко — фахівчиня «Гарячої лінії» Карітасу Кам’янське. Вона потрапила до фонду, як і тисячі інших українців — як людина, яка потребувала допомоги. Пройшовши шлях від бенефіціарки до волонтерки, вона залишилась і стала невід’ємною частиною команди. Сьогодні її голос є один із перших, що чують люди по той бік слухавки, коли потребують підтримки.

Ми поговорили з Катериною про її шлях, про співчуття, яке не вичерпується, і про те, чому звертатися по допомогу — це нормально.

Катерино, розкажіть трохи про себе. Як ви опинилися в Карітасі?
Я потрапила до фонду у 2022 році. Як і багато хто з ВПО, звернулась за гуманітарною допомогою. Тоді було дуже важко, моя родина тільки приїхала зі Слов’янська Донецької області. У той момент у фонді було дуже багато людей, усі щось питали, просили, отримували. І я побачила, як дівчата, які допомагають, буквально розриваються: хтось реєструє, хтось консультує, хтось видає допомогу. І мені захотілось бути корисною і я запропонувала свою допомогу.
Так я стала волонтеркою у Карітас Кам’янське. 8 місяців працювала у «Соціальному гардеробі». Це була безоплатна волонтерська діяльність. Люди приходили й брали одяг, якого їм не вистачало. Це була моя перша причетність до того, що стало моєю справою. Згодом мені запропонували стати частиною команди вже як працівниці. І я одразу потрапила на Гарячу лінію. Відтоді — це моє місце.

Чому ви вирішили залишитись у благодійному секторі?
До війни я працювала вихователькою в дитячому садочку. Дуже люблю дітей, це моя стихія. Але тут, я відчула, що відкрилася з іншого боку. Я зрозуміла, що благодійність — це не просто робота, це служіння. Це про сенс. Коли ти знаєш, що через тебе робиться добро, то ти вже не можеш інакше.

Як виглядає ваш робочий день?
Починається з молитви — це вже стало ритуалом. Усі працівники з різних напрямків збираються разом, а потім розходяться по своїм робочим місцям. Я працюю на телефоні: приймаю дзвінки, фіксую звернення, передаю інформацію профільним спеціалістам: психологу, юристу, кризовому консультанту, кейс-менеджеру. Гаряча лінія — це місточок між людиною, яка потребує допомоги, і тим, хто цю допомогу може надати. Ми фіксуємо запити для якнайшвидшого реагування команд.

З якими запитами найчастіше звертаються?
Здебільшого — це базова допомога: продукти, гігієна, постіль, ковдри. Звертаються як внутрішньо переміщенні особи, так і місцеві мешканці, а особливо люди літнього віку або з інвалідністю, які не мають змоги працювати. Усім їм потрібна підтримка.

Ви бачите ознаки «гуманітарної залежності»?
Я не називаю це залежністю. Це — потреба. Пенсії мізерні, багато людей втратили все. Є звернення, які повторюються і в кожному з них чую біль. Я не бачу людей, я їх тільки чую. Але я чую, що їм важко. Ця потреба є масова. Як і я колись — багато хто зараз у новому місті, без нічого, і просто намагаються вижити.

Ви сказали, що всі дзвінки емоційні. Це правда?
Так, усі. У кожного своя історія, своя біда. Я не знаю, як саме я справляюся. Але я завжди намагаюся зробити все, щоб людина не залишилась без підтримки. Буває, ми отримуємо щирі слова подяки і це дуже надихає.

Чи були випадки, які запам’яталися найбільше?
Є дзвінки, які важко забути. Наприклад, була жінка, яка кричала, лаялася, звинувачувала мене у всьому. Але коли її запросив фахівець, з’ясувалось, що в неї ментальні порушення. Її почули, і вона все ж отримала допомогу.
Бо всі у біді. І всі по-різному цю біду переживають. Хтось мовчить, хтось ридає, хтось зривається на інших. Але це не робить їх менш гідними допомоги. Ми всі люди.

Що вас підтримує у складні дні?
Родина. Молитва. Колеги. Я вдячна Богові за цю команду. Ми дуже різні, але дуже згуртовані.

Яку роль, на вашу думку, відіграє Гаряча лінія?
Це про доступність. Не кожен має смартфон чи знається на інтернеті та соціальних мережах. А тут достатньо одного дзвінка і вже є шанс бути почутим. Люди можуть залишити заявку, подяку, скаргу, або просто дізнатись важливу інформацію. Іноді дзвонять навіть з небезпечних територій, ми даємо контакти для евакуації, або направляємо до іншого осередку Карітасу, якщо людина не в нашій області.

Що б ви хотіли, щоб люди знали про тих, хто працює «за кадром»?
Це ціла команда, яка є великою та різноплановою. Координатор волонтерів, керівник проєкту, адміністратор бази даних, фахівець з моніторингу та оцінки – їх не видно, але без них не було б цього великого організму, який щодня рятує, підтримує, допомагає.

І наостанок. Що б ви хотіли сказати тим, хто соромиться просити про допомогу?
У мене був дзвінок від чоловіка. Він сказав: «У мене було все. Будинок, робота, машина. І я все втратив. Мені так соромно, що я дзвоню. Але мені потрібна ковдра». І я подумала, яка це сміливість, визнати свою потребу. Це не соромно. Це — нормально.
Звертатись по допомогу — не слабкість. Це крок. І він заслуговує на повагу. А ми тут для того, щоб люди не залишались наодинці. А ще, щоб вони пам’ятали: навіть даючи щось зовсім просте, як одяг, ковдру чи добрі слова — ти вже змінюєш світ навколо.

Проєкт «Багатосекторна допомога постраждалим від війни в Україні» реалізовано Caritas Ukraine та Карітас Камʼянське.

Ця допомога стала можливою завдяки щедрій підтримці американського народу.

BHACaritasUkraine

USAID

CARITASUKRAINE

Карітас_Камянське