Ця історія про те, що страшна війна об’єднала сусідів однієї вулиці та згуртувавшись, зараз вони виживають на новому місці.
Пані Олександра разом із матусею літнього віку – Галиною Митрофанівною та сусідом Василем Івановичем приїхали до села Малярщина Кам’янського району минулого року.
Об’єдналися, коли рятувалися з-під обстрілів.
Переселенці втекли від повномасштабної війни, яка прийшла до їхнього рідного селища – Врубівки, що на Луганщині, хоча трималися до останнього. «Ми хотіли жити вдома та спати на своїх ліжках, але настав час, коли обстріли досягли такої інтенсивності та частоти, що витримати їх вже було неможливо», – ділиться пані Олександра.
Встигли взяти лише документи, які зберігали у підвалі, в якому прожили останні 10 днів перед евакуацією. Вистачило часу лише визволити велику собаку з ланцюга та випустити курей на волю. Більше нічого взяти з собою не вдалося. «Бог нас виніс на руках: виїжджали під гучними обстрілами. Слава Богу, залишилися живими та неушкодженими», – зі сльозами на очах згадує жінка.
«Сюди приїхали завдяки нашому сусіду – Василю Івановичу, який нас з матусею взяв до своєї автівки та вивіз з-під обстрілів», – розповідає пані Олександра.
Всі троє – вже пенсіонери. Отримують лише мінімальні пенсії та державні виплати для переселенців. Пані Олександра все професійне життя присвятила культурній сфері: працювала хореографом, завідуючою бібліотеки, директоркою Будинку культури. Пенсію встигла оформити ще у рідному регіоні. Василь Іванович – колишній працівник міліції, також вже давно не працює, вдома займався сільським господарством.
Тут, у Малярщині, для людей волонтери знайшли вільний будинок. Втім, вільним виявився такий дім, в якому вже 10 років ніхто не мешкав: трава вирісла у зріст людини, на подвір’я заходили з косою, щоб прокласти собі шлях. Власне, і у будинку з трьох невеличких кімнат, окрім двох ліжок, яким вже точно більше пів століття, нічого не було.
«Меблі та інші побутові речі нам збирали всім селом, – ділиться жінка. – Хто стільці приніс, хто каструлі. Дуже дякую небайдужим людям, які відгукнулися нам допомогти».
Після вимушеного переселення люди потроху приходили до тями, та облаштовували нове місце для життя. Потихеньку стали приводити до ладу занедбаний двір та будинок. Вже зараз на подвір’ї цвітуть квіти та цього року люди виростили свій врожай: на невеличкому клаптику землі посадили картоплю, помідори, огірки, перець… І зібрали хоч невеличкий, але свій врожай, який також став підтримкою для життя. Василь Іванович облаштував у дворі душ, провів туди світло, встановив бак, щоб мати можливість користуватися ним і взимку. Завели чотирьох курей, які несуть яйця. Косять траву, обрізають кущі.
Намагаються робити все, що в їхніх силах, оскільки на значні ремонтні роботи коштів, звісно, не вистачає. Та й сил пенсіонери мають вже не так багато.
«Виживаємо завдяки гуманітарній допомозі від благодійних фондів та організацій та інколи місцевих органів самоврядування», – розповідає жінка.
Щоб обігріти будинок, людям треба було витратити близько 20 тисяч гривень на закупівлю дров. Це просто нереально велика сума для всіх трьох пенсіонерів, які отримують по мінімальній пенсії. Окрім пічного, іншого виду опалення у будинку немає.
Сьогодні від Карітас Кам’янське переселенці отримали 8 складометрів дров. Це стане вагомою підтримкою для людей, аби обігріти цілий будинок протягом всієї зими та ще на початку весни.
«Як-то кажуть: надія помирає останньою, – ділиться пані Олександра. – Вже й не дуже сподівалися, що отримаємо дрова, натомість, доля нам посміхнулася. Слава Богу!».
Tags: