Інколи життя людей докорінно змінюється в одну мить. Спочатку чоловік пані Яни захворів важкою хворобою. А потім в розпал його лікування у онкоцентрі розпочалася повномасштабна війна у нашій країні, і подружжя були вимушені втікати з рідного міста.
Це історія про боротьбу та незгасаючу надію. Історія переселенців із Харкова, які попри всі складнощі продовжують діяти та вірити.
Пані Яна та пан Олег були змушені виїхати з рідного міста ще на початку березня минулого року. Вже тоді там було вкрай небезпечено залишатися, а онкоцентр, в якому лікувався чоловік, був знищений. Спочатку знайшли прихисток у Дніпрі і деякий час проживали там. Але занадто висока вартість оренди житла змусила людей шукати інші варіанти. Так вони знайшли невеличкий будиночок, який знаходиться на території садового товариства. І хоча з інфраструктурою та доступністю до важливих об’єктів в цьому районі складно, втім, є гідні умови для проживання і посильна вартість орендної плати.
Але систематичні, інколи і хаотичні відключення електроенергії на невизначений термін, викликали повний відчай у людей, оскільки належний догляд за важкохворим чоловіком абсолютно неможливий без світла та води. Тоді пані Яна почала шукати можливі варіанти вирішення проблеми, адже від цього залежало життя її чоловіка.
Дійшли висновку, що виходом з цієї складної ситуації могло б стати наявність генератора. Завдяки йому люди забезпечували б собі світло та воду, без яких пані Яна не має можливості доглядати за хворим чоловіком.
Відтоді жінка шукала допомоги повсюди, але не отримувала схвальної відповіді у вирішенні своєї проблеми. Випадково потрапила до Карітасу, де спочатку отримала продуктову допомогу та поділилася з нашими працівниками своєю бідою.
Ми не залишилися осторонь від чужих проблем, і вже за першої змоги передали подружжю переселенців генератор. Генератор разом з іншими ми отримали від Карітас Оломоуц Charita Olomouc через наших постійних, надійних партнерів – Карітас Коломия.
Зауважимо, що це останній агрегат, який ми могли надати у якості благодійної допомоги важкохворій людині.
Зараз пані Яна зауважує: «Коли все налагодиться, обов’язково поїдемо додому». Відчувши підтримку з нашого боку, жінка зізнається, що вкотре переконалася у небайдужості та милосерді людей, які трапляються на її шляху.
А ми радіємо, що навіть у такий важкий час маємо можливість поліпшити життя людей, обігріти їх теплом та сповнити надією у краще майбутнє.
Tags: