Image

“Вона як ніхто розуміє їх біль”: волонтер пані Ірина

0 Comments
Пані Ірині 60 років. Вона прибула із Кремінної. Має доньку та двох чудових онучок.
До 2014 року в місті налічувалось 40 тисяч мешканців. Тут завжди була мальовнича місцевість: ліси, озера, річки. Влітку дитячі табори відпочинку приймали малечу. В народі Кремінну називали «Перлиною Донбасу». Місто славилось кардіологічним центром, куди приїжджали лікуватись зі всієї України.
Разом з чоловіком пані Ірина придбала будинок і подружжя почали його облаштовувати. Власними силами робили ремонт. Мріяли про щасливе майбутнє, про онуків на подвір’ї. Але, на жаль, чоловік помер.
А потім почалась війна… Народ почав покидати місто і наразі там проживає не більше 19 тисяч мешканців. Залишись ті, хто відмовився покидати рідні оселі або ті, кому нікуди було їхати. Люди почали пристосовуватися до нових реалій.
«Ми опинились в зоні протистояння. За 50 кілометрів від нас Новотошківка, яка вже стерта з лиця землі, бо якщо ворог не міг окупувати якусь територію: він її просто знищував, – ділиться пані Ірина. – Мій будинок знаходився поруч із залізничними коліями. Під час передислокації наших військ, яка щоразу відбувалась вночі, було чути, як перевозять важку техніку. Хата буквально дрижала. Ми розуміли, що їде підтримка нашим хлопцям». З кожним новим словом очі жінки наповнювалися сльозами.
З 24 лютого пані Ірина провела 40 днів під обстрілами у льоху своєї свахи, яка жила неподалік. Додому навідувалась тільки, щоб погодувати кішку та собаку. В кожному провулку, на кожному перехресті міста стояла українська техніка. Коли починалися обстріли розкладачка, на якій доводилось спати жінці, буквально «стрибала». Але люди розуміли, що наші військові дають відсіч. Треба терпіти.
Щоб виїхати з міста треба було спочатку дістатись центру міста до будинку дітей, яких евакуювали раніше. Допомогла знайома волонтерка з Дніпра. Коли в черговий раз привезли гуманітарну допомогу, жінок згодились перевезти до нашої області. Так пані Ірина опинилась у Кам’янському.
Добрі люди допомогли з житлом. Живуть жінки у квартирі чоловіка, який зараз на передовій.
«В першу ніч, коли пролунала сирена, все тіло скувало судомою. Розумію, що вже все добре, але нічого з собою зробити не можу. Тільки через кілька днів вдалося трохи розслабитись», – ділиться пані Ірина.
Знаходитись в чотирьох стінах морально дуже складно. Тому, щоб відволіктись, жінка разом з іншими волонтерами Карітас Кам’янське допомагає іншим переселенцям. Бо вона як ніхто розуміє їх біль…
Categories: новини

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *