Після початку повномасштабної фази війни подружжя пенсіонерів – Тетяна Олексіївна та Володимир Апполінарійович Мисловські покинули рідну домівку у селі Первомайському, що на Донеччині, та виїхали на Хмельниччину. Знайшли прихисток у родичів.
Як зараз згадує Тетяна Олексіївна, ще перші пів року великої війни вони залишалися вдома та сподівалися на те, що військові дії скоро закінчаться. Але через декілька місяців, що були сповнені обстрілами рідного села, зрозуміли, що треба виїжджати, адже з кожним днем ставало все небезпечніше. Думали, що через пару днів повернуться, щоб зібрати хоч якісь речі. Але не вдалося. Як тільки вони виїхали з рідного селища, від їхнього майна нічого не лишилося… «Добре, що хоч Дружка встигли забрати», – розповідає Тетяна Олексіївна про собаку, якого вони тримали вдома та вивезли з собою.
У родичів на Хмельниччині прожили 8 місяців. Але потім відчули, що треба шукати собі інший прихисток, ближче до рідного дому. «Кажу чоловікові: поїхали ближче до нашого дому, ми там будемо ріднішими іншим людям», – ділиться Тетяна Олексіївна.
Знайома родини запросила їх до себе, у невеличке село на Дніпропетровщині. Але ж стан здоров’я Володимира Апполінарійовича з часом все більше погіршувався: на той час він пережив вже 3 критичні стани серцево-судинної системи. Тож подружжя вирішили шукати собі прихисток у більш інфраструктурно-розвиненому населеному пункті, там де обов’язково є доступ до лікарні та медичних послуг. Вирішили, що селище Кринички буде більш підходящим місцем проживання. Винайняли тут квартиру. І хоча вона має стан незакінченого ремонту, люди потроху облаштувалися, навели лад. Сусід змайстрував будку для їхнього собаки. Люди розмістили її у дворі. Так їхній чотирилапий друг залишився поруч з ними. Єдина згадка про минуле життя…
Про Карітас Кам’янське люди дізналися від знайомих, що також знайшли прихисток у Криничках. Торік подружжя отримали гуманітарну поміч від нашого фонду. А вже цього року люди потребували соціальних послуг у зв’язку із погіршенням стану здоров’я Володимира Апполінарійовича. Чоловік потрапив у лікарню. Родині була необхідна допомога у перевезенні чоловіка з лікарні додому, адже ходити самостійно після перенесеної хвороби він не може. А послуги таксі для них дуже дороговартісні.
Звернулися на гарячу лінію нашого фонду та залишили свій запит. На нього відгукнулася наша кейсменеджерка Світлана Гуляєва. Фахівчиня навідалася до подружжя у лікарню, з’ясувала їхні додаткові потреби. Проінформувала щодо додаткових можливостей отримання допомоги від інших благодійних фондів та організацій у Кам’янському районі.
Привезла необхідні чоловікові засоби реабілітації та гігієну. А згодом організувала для родини перевезення додому з лікарні. Надала продуктову допомогу та індивідуальні гігієнічні засоби для важкохворого чоловіка. Цю соціальну підтримку люди отримали завдяки нашим благодійникам та в рамках проєкту «Багатосекторна допомога постраждалим від війни в Україні».
В один з наших візитів Тетяна Олексіївна поділилися подробицями їхнього подружнього та професійного життя. Жінка розповіла, що з чоловіком познайомилися ще у студентські часи. Вчилися в одній групі. І Тетяна серед інших юнаків-однокурсників помітила саме Володимира. Так і виникло кохання між молодими людьми, які після закінчення університету одружилися. У них народилися двоє синів. Цього року подружжя святкують ювілей – 50 років спільного життя. Пів століття разом. І ці роки, за словами жінки, були сповнені порозуміння, кохання та взаємопідтримки.
Зараз їхні діти знаходяться досить далеко – залишилися на тимчасово окупованій території. Там же підростають і онуки подружжя. Декого вони ще і не бачили наживо. «Бачимо онуків лише на фотографіях…», – з сумом та біллю в голосі ділиться Тетяна Олексіївна.
За словами жінки, радгосп у часи радянського союзу у їхньому рідному Первомайському був одним із найбільших в Україні. Він забезпечував овочами майже всю нашу країну. Все своє професійне життя Тетяна Олексіївна присвятила роботі агрономом-овочівником на цьому підприємстві. А Володимир Апполінарійович працював там водієм. Так подружжя і вдома, і на роботі завжди були разом.
У віці 45 років жінка важко захворіла та не могла більше працювати в полях, під пекучим сонцем. Тому керівництво запропонувало їй перейти на посаду бухгалтера. На цій роботі Тетяна Олексіївна і допрацювала до пенсійного віку.
Дуже часто люди пригадують та тужать за рідною домівкою. «Всіх наших односельчан війна розкидала по різних куточках України. Деякі померли, але родичі прагнуть поховати їх на рідній землі…», – ділиться Тетяна Олексіївна.
З деякими зі знайомих та друзів з рідного села, які також зараз живуть у Криничках, подружжя зустрічаються у місцевому парку. Тетяна Олексіївна вивозить свого чоловіка на кріслі колісному на прогулянку. Спілкуються разом з односельчанами, згадуючи про мирне життя. «Не знаю, чи надовго ми тут…», – з тугою в голосі ділиться жінка.
Проєкт «Багатосекторна допомога постраждалим від війни в Україні» реалізовано Caritas Ukraine та Карітас Кам’янське.
Ця допомога стала можливою завдяки щедрій підтримці американського народу.
#кейсменеджер