Того липневого ранку життя в селі Гуляйполе розділилося на «до» і «після». Ворожа ракета забрала понад десять життів та залишила по собі руїни та невимовний біль у серцях людей. Сьогодні
30 вересня працівники, волонтери, представники партнерських організацій і органів місцевого самоврядування, благодійники, отримувачі допомоги та друзі благодійного фонду «Карітас Кам’янське» зібралися разом, щоб відсвяткувати 10 років діяльності організації. Захід розпочався
Пані Маргарита разом із чоловіком та сином була змушена покинути рідний Нікополь на Дніпропетровщині ще у 2022 році. Від початку повномасштабного вторгнення місто постійно зазнавало ворожих обстрілів. У той час
21 вересня до нашого благодійного фонду завітали представники Німецького товариства міжнародного співробітництва (GIZ): директор проєкту EMPOWER Айке Фатер, заступник директора проєкту Хольгер Цан, а також проєктні менеджери та фахівці організації
Пані Наталія долучилась до волонтерської спільноти «Карітасу Кам’янське» зовсім нещодавно, але вже встигла стати невід’ємною частиною команди. Перший майстер-клас із миловаріння вона провела для внутрішньо переміщених осіб Селидівської громади: «Світланка
Пані Валентина та пан Віктор Швеці — подружжя та справжні партнери у благодійному служінні.Вони стали волонтерами благодійного фонду «Карітас Кам’янське» ще з початку повномасштабного вторгнення в нашу державу. «Навесні 2022
Катерина Косенко — фахівчиня «Гарячої лінії» Карітасу Кам’янське. Вона потрапила до фонду, як і тисячі інших українців — як людина, яка потребувала допомоги. Пройшовши шлях від бенефіціарки до волонтерки, вона
Мілана Качура — яскрава 14-річна дівчина з Кам’янського, яка відвідує дитячий простір «Карітасу Кам’янське». «Я живу з мамою, татом і молодшим братом. Ми переїхали з Краматорська три роки тому через
Проєкт «Реагування на критичне становище ВПО та постраждалого місцевого населення: зміцнення громад у східних та західних областях України» добігає завершення. Наша команда підбиває підсумки, проводить діалогові зустрічі з мешканцями колективних
Пані Тетяна разом із чоловіком Петром облаштувалася у своєму будинку в Мар’їнці. Однак через початок війни їхнє житло було зруйноване артилерійським обстрілом. Після втрати будинку подружжя змушене було переїхати до
